Іконостас: що це і чому його важко уявити без православного храму
Іконостас у православному храмі — це не декоративна стіна і не простий «ряд ікон». Це окрема архітектурна й богословська конструкція, яка відділяє вівтар від простору, де стоять парафіяни. Колись східні храми не мали таких стін, і головним акцентом усередині був сам вівтар і Євхаристія. Поступово між вівтарем і навою виникла перешкода, спочатку невисока, потім усе вища, доки не набула того вигляду, який сьогодні одразу впізнається в українських церквах — від дерев’яних сільських церков Галичини до мармурової перегородки в кафедральних соборах Києва.
Для людини, яка вперше заходить у православний храм, іконостас — це перше, що впадає в око. Високі яруси ікон, різьблені колони, позолочені деталі, світло лампад. Але для вірянина це ще й структурована мова: кожен ряд і кожна ікона мають своє місце, своє значення і свою роль у богослужінні. Розібратися в цій мові — означає почати читати храм як книжку, а не просто милуватися його внутрішнім оздобленням.
Як з’явився іконостас: коротка історія від низької перегородки до триярусної стіни
У ранньохристиянських базиліках і в перших візантійських храмах іконостасу в сучасному розумінні не існувало. Вівтар відокремлювався від нави невисокою кам’яною або мармуровою перегородкою, яку називали темплом. Це була переважно практична деталь, щоб простір навколо вівтаря залишався закритим від сторонніх очей. На темплі могли стояти окремі ікони, але не ціла стіна, вибудувана за чітким порядком.
Ситуація почала змінюватися в VII–IX століттях, коли в Константинополі остаточно сформувалося вчення про те, що ікона — це не просто зображення, а освячена річ, яка бере участь у богослужбовому просторі. Тоді ж на Заході поширюється звичка закривати вівтар іконостасами вже в їхньому західноєвропейському варіанті. У Візантії та, пізніше, у Київській Русі, процес пішов інакше: перегородка ставала вищою, кількість ікон збільшувалася, і зрештою постав багатоярусний іконостас, значно більший, ніж західний аналог.
Перші відомі згадки про високий іконостас
Один із ранніх описів повноцінної стіни ікон, що відділяє вівтар, зустрічаємо у візантійських джерелах X–XI століть. Тоді ж у храмах Константинополя і Святої Софії в Києві фіксують усталене розміщення ікон у декілька рядів. Саме в цей час закріплюється ідея, що вівтар — це місце, яке бачать лише священнослужителі, а парафіянам залишається лише «мовчазна участь» через зображення святих і подій.
Розквіт у Київській Русі та після татарської навали
На Русі іконостас остаточно закріплюється в XIV–XV століттях, коли після монгольської навали храмове будівництво відновлюється, а вплив Візантії знову посилюється. Уже в цей час можна говорити про місцеву школу: дерев’яні іконостаси північних та західноукраїнських земель і мармурові, різьблені — у храмах Галицько-Волинського князівства. Тоді ж виникає три-чотириярусна структура, яка стане класичною.
Чому в протестантів і католиків стіни перед вівтарем зазвичай немає
У західноєвропейських католицьких соборах і протестантських кірхах іконостас або відсутній, або наявний лише у вигляді невисокого різьбленого екрану. Причини — інше розуміння Євхаристії та простору: латинський обряд відкрив вівтар для огляду, а Реформація XVI століття зняла більшість зображень. Саме тому, коли ми говоримо про іконостас у повному сенсі, ми маємо на увазі саме православну та східно-католицьку традицію.
Як влаштований іконостас: основні ряди, ікони та їхній порядок
Класичний православний іконостас — це кілька горизонтальних рядів, які читаються знизу вгору. Кожен ряд має свою назву і свій богословський зміст. Найпоширеніша схема — три або п’ять рядів, хоча в невеликих сільських церквах можна побачити спрощені варіанти.
Місцевий ряд (нижній)
Це головний ряд, який читається парафіянами найчастіше. У центрі — Царські врата, через які виносять Євхаристію. Праворуч від них — ікона Ісуса Христа, ліворуч — ікона Богородиці (Божа Матір). Далі, відповідно до храму, розміщують патрональну ікону, головного святого, якому присвячена церква, та інші особливо шановані образи. Саме цей ряд бачать парафіяни під час літургії, і саме до нього звертаються молитовно.
Празниковий ряд (другий)
Другий ряд знизу присвячений дванадцяти головним церковним святам, або празникам. Тут можна побачити Різдво Христове, Хрещення Господнє, Воскресіння Лазаря, Вхід у Єрусалим, Розп’яття, Воскресіння, Вознесіння, Зішестя Святого Духа, Преображення, Успіння Богородиці та інші. Цей ряд виконує своєрідну функцію церковного календаря: навіть неграмотна людина могла «прочитати» рік за іконами іконостасу.
Апостольський ряд (третій)
Тут зображують апостолів у повний зріст, часто з євангелією або сувоєм у руках. У центрі — або образ Христа, або сцена Благовіщення. Цей ряд підкреслює, що Церква стоїть на апостольській традиції, і символічно показує, що вівтар — це продовження Тайної вечері, а не ізольована подія.
Пророцький ряд (четвертий)
Четвертий ряд зображує старозавітних пророків, які провіщали прихід Месії. Цей ярус зустрічається не у всіх іконостасах: у невеликих храмах його часто опускають. Коли він є, пророки тримають у руках сувої з написами — цитати з їхніх книг, які промовляють про Христа.
Ряд Христа і Богородиці (п’ятий, верхній)
Найвищий ряд присвячений подіям, які передують земному життю Христа, або завершальним сценам: Різдво Богородиці, Введення у храм, іноді — образ Спаса в силах у центрі. Тут іконостас по суті «замикається», показуючи всю історію спасіння від земного життя Богородиці до майбутнього Царства.
Царські врата та бокові двері
Окремий елемент конструкції — Царські врата в центрі, через які в храмі входить і виходить священник з Євхаристією. Їх прикрашають зображенням Благовіщення, євангелістів або сцени з Апокаліпсису. Праворуч і ліворуч від Царських врат — службові (бічні) двері, через які виходять диякон і священник. Над Царськими вратами зазвичай розміщують ікону «Тайна вечеря» як пряме пояснення того, що відбувається за дверима.
Символи, які читаються на іконах іконостасу
Іконостас — це, по суті, візуальний виклад богослов’я. На кожній іконі є свої сталі символи, і розуміння цих символів допомагає краще «читати» храм. Розгляньмо найпоширеніші з них, які трапляються майже в кожному українському іконостасі.
| Символ | Де зазвичай розміщений | Що означає |
|---|---|---|
| Німб | Навколо голови Христа, Богородиці, святих | Священне світло, причетність до Божого |
| Сувій у руках | У пророків і апостолів | Слово Боже, яке вони несли людям |
| Євангеліє | В апостолів, святителів | Благовістя, яке вони сповідували |
| Хрест | У мучеників, у сценах Розп’яття | Жертва Христа і наслідування Його шляху |
| Лілея | У Богородиці, святих | Чистота, цнотливість, обрання |
| Пальмова гілка | У мучеників | Перемога над смертю, свідчення віри |
| Чернеча риза | У преподобних святих | Відречення від світу, чернечий подвиг |
Зверніть увагу, що навіть колір ікони має значення. Темно-червоний одяг Христа — знак Його царського і жертовного служіння, синій одяг Богородиці — символ Її людської природи та неба. Тому, дивлячись навіть на одну ікону, людина «читає» одразу кілька шарів значень: сюжет, колір, жести, написи.
Матеріали, з яких роблять іконостаси в Україні
Українські іконостаси дуже різняться залежно від регіону та епохи. Найпоширеніші матеріали — дерево, мармур, метал і, в новітніх храмах, полімерні матеріали. Дерево — класика для сільських церков і для більшості історичних храмів Галичини, Полтавщини, Чернігівщини. Мармур і вапняк використовували у великих міських соборах, а також у Галицько-Волинський період. Кований метал — у деяких модерних іконостасах XIX–XX століть.
| Матеріал | Де найчастіше зустрічається | Особливості |
|---|---|---|
| Дерево (сосна, липа, дуб) | Сільські церкви, дерев’яні храми Карпат і Полісся | Податливе до різьблення, потребує регулярної реставрації |
| Мармур, вапняк | Кафедральні собори, міські храми | Довговічне, важке в обробці, дороге |
| Метал, ковка | Модерн, неоготика, сучасні храми | Витримує вологу, не горить, добре поєднується з емаллю |
| Гіпс, полімери | Новітні іконостаси XX–XXI століть | Дешевший, легший, але крихкий і потребує фарбування |
Незалежно від матеріалу, головна вимога до іконостасу одна — щоб він не «забирав» увагу від ікон. Тому різьблення, позолота, орнаменти мають підкреслювати образи, а не конкурувати з ними. Саме тому, наприклад, у найкращих зразках українського іконостасу XVIII–XIX століть, які збереглися в Чернігівщині та на Поділлі, різьблення тонке, рослинне, а позолота — приглушена.
Відомі українські іконостаси, які варто знати
Хоча іконостас як явище — загальносхіднохристиянський, Україна має свої видатні зразки, які ввійшли в історію церковного мистецтва. Вони різні за стилем і матеріалом, але в кожному випадку це — пам’ятка свого часу.
- Іконостас Софійського собору в Києві — один із найдавніших збережених, XI століття, мармур і фреска, належить до раннього типу, коли стіна ще не мала класичних п’яти ярусів.
- Іконостас Свято-Миколаївського собору у Києві — монументальний, мармуровий, створений у XIX столітті, коли вже повністю закріпилася п’ятиярусна структура.
- Дерев’яні іконостаси Карпат — самобутні, поліхромні, з елементами народного орнаменту, дуже відрізняються від класичних візантійських зразків.
- Іконостаси Почаївської лаври та Манявського скиту — приклади монастирської традиції, де іконостас поєднується з іконостасною стіною і розписами.
Зверніть увагу, що навіть в одному регіоні іконостаси дуже різняться: сільські дерев’яні церкви Полтавщини — простіші, з обмеженою кількістю ікон, тоді як кафедральні собори Львова, Києва чи Харкова мають багатоярусні, різьблені, з десятками ікон, написаних відомими майстрами.
Іконостас у східно-католицькій і греко-католицькій традиції
Греко-католицькі церкви України зберегли іконостас навіть тоді, коли в римо-католицьких соборах їх майже повністю прибрали. Це пов’язано з тим, що східний обряд наголошує на іконі як частині літургії, а не лише як на прикрасі. Тому в греко-католицьких храмах Львова, Івано-Франківська, Мукачева, Ужгорода іконостас залишається обов’язковим елементом простору, хоча в деяких пізніших храмах XIX–XX століть він значно спрощений.
Водночас у самій греко-католицькій традиції є цікаві особливості. Наприклад, двері, які ведуть до вівтаря, тут часто відчинені, що підкреслює відкритість літургії, а самі ікони можуть бути виконані в західноєвропейському стилі, особливо у храмах, де службу правили священники, що здобули освіту в Римі. Тому греко-католицький іконостас — це своєрідний міст між візантійською традицією і західним мистецтвом, який добре видно в Україні, особливо в Галичині та Закарпатті.
Як доглядають іконостас: коротка практична довідка
Іконостас — це не лише духовний, а й матеріальний об’єкт, який потребує догляду. В Україні історичні іконостаси реставрують у кількох спеціалізованих майстернях, зокрема в Національному художньому музеї України, у Львівському музеї сакрального мистецтва, у Чернігівському архітектурно-історичному заповіднику. Робота включає очищення ікон від пізніших шарів фарби, зміцнення різьблення, відновлення позолоти, іноді — заміну дерев’яних частин, уражених жучком.
Якщо говорити про сучасні парафії, то в багатьох сільських громадах досі є проблема з тим, що іконостас реставрують не системно, а «на свята» — фарбують швидко, не знімаючи попередній шар, через що ікони втрачають іконографічну точність. Тому фахівці радять проводити реставрацію раз на 30–50 років, залежно від матеріалу, та обов’язково зберігати документацію про кожне втручання.
Для тих, хто хоче дізнатися більше про технічні особливості, варто звернути увагу на статтю про іконостас у Вікіпедії, де зібрано матеріал про історію, типи і символіку. Якщо ж цікавить саме техніка іконопису і правила реставрації, то можна переглянути матеріали Бібліотеки Конгресу США про традицію іконопису, де є пояснення щодо матеріалів і технік.
Чому іконостас варто розуміти, навіть якщо ви не вірянин
Іконостас — це не лише богословський, а й культурний феномен. Без нього важко уявити українську архітектуру, українське малярство, українську різьбу по дереву. Він формував простір храму, впливав на акустику і навіть на поведінку парафіян: коли іконостас високий, людина відчуває, що знаходиться у священному просторі, а не в звичайній залі. Для дослідників мистецтва іконостас — це матеріал для вивчення іконографії, для реставраторів — технічний виклик, для туристів — один із найяскравіших елементів української сакральної спадщини.
Навіть якщо ви заходите в храм як турист і не берете участі в богослужінні, іконостас дає змогу «прочитати» храм. Підніміть очі: ви побачите Різдво, Хрещення, Розп’яття, Воскресіння. Це — головні події християнського року, викладені мовою, яка не потребує перекладу. Тому знання про те, як влаштований іконостас, — це не лише релігійна, а й загальнокультурна компетенція, корисна кожному, хто цікавиться Україною.
Часті запитання (FAQ)
Що таке іконостас у найпростішому визначенні?
Іконостас — це стіна з іконами, яка відділяє вівтарну частину православного храму від простору для парафіян. На ній розміщені ікони, вибудувані у кілька горизонтальних рядів.
Чи в кожному християнському храмі є іконостас?
Ні. Іконостас є характерним для православних і східно-католицьких церков. У римо-католицьких і протестантських храмах зазвичай замість нього — невисокий екран, або стіна відсутня.
Скільки рядів має класичний іконостас?
Найпоширеніший варіант — три або п’ять рядів. У невеликих сільських церквах обмежуються трьома, у великих соборах — повними п’ятьма ярусами, що відображають усю історію спасіння.
Що зображено на Царських вратах?
Це центральні двері іконостасу. На них зазвичай зображають Благовіщення, євангелістів або сцени з Апокаліпсису, а над дверима — ікону «Тайна вечеря».
Чим відрізняється іконостас у православних і греко-католицьких храмах України?
За структурою — майже нічим, обидві традиції зберігають багатоярусну стіну ікон. Відмінності — в іконографічному стилі, у ступені відкритості вівтарних дверей та іноді в оформленні Царських врат.
З якого матеріалу найчастіше роблять іконостаси в Україні?
У сільських церквах — дерево (сосна, липа, дуб). У міських соборах — мармур. У модерних і новітніх храмах — метал, гіпс, полімери. Конкретний вибір залежить від епохи, регіону та фінансових можливостей громади.
Як часто треба реставрувати іконостас?
Залежно від матеріалу і умов — раз на 30–50 років. Дерев’яні іконостаси в неопалюваних храмах потребують частішої реставрації через вологу і жучка, мармурові — рідше.
Чи можна фотографувати іконостас у храмі?
У більшості українських храмів фотографувати дозволено, але в деяких монастирях і під час богослужіння це може бути заборонено. Краще заздалегідь запитати у настоятеля або світлини, які є в кафедральних соборах і музеях.
Де в Україні можна побачити найдавніші іконостаси?
Найдавніший збережений іконостас — у Софійському соборі в Києві (XI століття). Також цінні зразки — у Львові, Чернігові, Почаєві, монастирях Закарпаття і в карпатських дерев’яних церквах.
Залишити відповідь